...


Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 339
Нашому сайту
Вхід
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ

 

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають ос­новними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи здитиною, оскільки їх формування передбачаєть­ся програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи  це та­кий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчаль­ної діяльності.

 

Компоненти психологічної готовності:

 мотиваційний;

 інтелектуальний;

 вольовий;

 емоційний;

 особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов'язковістю, розумовимнапруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мо­тиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інте­ресом; і зовнішні, абосоціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяль­ністю, у ставленні до вчителя як до представни­ка суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

•          ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

 виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

 відмовляється від характерної для дошкіль­ного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

 віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

 визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

• обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

•          рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги,аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), ра­ціональним підходом до дійсності (віднос­ним  послабленням значення уяви), логіч­ним запам'ятовуванням.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміннядовільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Особистісний компонент готовності перед­бачає кілька показників:

- Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінкаСамооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина праг­не узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Самооцінка значною мірою визначає рівень активності особис­тості. Діти з високою самооцінкою почува­ються в класі більш упевнено, сміливо, актив­но виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету.

- Навички спілкування, комунікабельність:

 сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

 розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів.

Отже, готовність дитини до школи, її май­бутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи наскільки контактує з однолітками з дорослими, як поводиться в конфліктній ситуації.